Все очень обычно было, и было совсем не просто –
Осенним дождем накрыло, потом – ледяной коростой.
Туман по ручьям и ямам, по грязным летит окопам
И слышно над ухом самым: откуда ты, кто ты, кто там...
Над полем застыло cлово, зависло дождем над полем,
И с кровью смешалось новой, слепилось с землей и солью.
Как жалко – совсем мальчишки, как старшно – одни осколки,
Бывает ли пусто слишком, когда здесь их столько, столько...
Но утром, в кровавой дымке, когда тишина и ветер,
Метель на пустой тропинке вращает огромный вертел,
Разносятся позывные, и строем, расправив плечи,
Все мертвые, как живые, навстречу идут картечи.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
